Політики, як і інші люди, часто говорять одне, а поступають по-іншому. Всі знають, наприклад, що брати хабарі не гаразд, але корупція процвітає. Макіавеллі часто сприймають як людину, яка теоретично узаконила принцип «не спійманий — не злодій». Автор двох перевидаваних монографій показує, що це уявлення, принаймні, поверхове; він також спростовує загальновідому положення про розділення політики і моралі у Макіавеллі. Вихідним пунктом слугує теза про те, що флорентійський секретар вперше на заре Нового часу почав враховувати фактор людської суб’єктивності, громадської думки, розбіжностей між сферою дії і сферою оцінки в політиці та в житті; в межах ренесансних етичних уявлень переосмислив феномен влади як одночасно морального та безморального установи. Перша частина, під назвою «Етика Макіавеллі», може слугувати вступом до читання творів італійського мислителя, тут розглядаються ключові проблеми його творчості. У другій частині, «Макіавеллі в росії», надається огляд думок про Макіавеллі, які користуються популярністю або мають стосунок до історії московії, починаючи з часів Івана Грозного до середини минулого десятиліття.
