Первобутня петрогліфіка Верхнього Єгипту включає, як одну з генеральних тем, численні графіті великих «дивовижних» човнів, переважна частина яких знаходиться в десятках кілометрів від Нілу, на півдорозі безводною скелястою вадою Східної пустелі до Червоного моря. Характерна форма суден, з високо загнутими вгору носом і кормою, породила «непримиренні» академічні версії їх якщо не фізичного, що передбачає іноземне вторгнення, то художнього запозичення з Месопотамії, або приналежності аборигенної культово-образотворчої традиції, що стояла за канонічним виглядом і фараонів та його богів. При цьому у всіх таких наукових гіпотез-альтернатив є об’єднуючий початок: апріорне заперечення дослідниками навіть найменшої ймовірності того, що висічені на камені в глибині пустелі «кораблі» колись дійсно ходили тутешніми з давнини і донині найважливішими для Єгипту після Реки . Тим часом очевидно, що верхньоєгипетські східні вади, що відрізнялися великими водозборами, чиї скельні ложа прославилися доісторичними малюнками як окремих човнів, так і цілих флотилій, є руслами пересохлих приток, що впадали в Ніл на попередніх етапах зволоження глобального і північноафриканського. Чи не позначився подібний етап (так званий великий атлантичний оптимум голоцену, остання третина V — перша третина IV тис. до н.е.) у «човникових» петрогліфах фараонівської передісторії? І якщо зображені на скелях, кам’яних брилах і артефактах нільського басейну найдавніші судна були не химерою «онейроїдної» свідомості, а прикметою повсякденного життя доісторичних художників, то набуває особливого сенсу розмови про відповідні суднові конструкції та матеріали, які, можливо, можливо, ключів до актуальних проблем гідрології «Країни Великого Хапі» напередодні її цивілізації. Книга призначена для істориків, студентів історичних спеціальностей та читачів, які цікавляться ранніми державами, а також стародавніми технологіями та технікою.
Додинастический Египет, Лодка у истоков цивилизации, Д. Прусаков, Видавництво Университет Дмитрия Пожарского.
