«Своїми творами я не прагнув звільнити інших від напруженості мислення. Мені бажалося інше: спонукати когось, якщо це можливо, до самостійного мислення», — так чітко, лаконічно і просто сформулював своє кредо вчений Людвіг Вітгенштейн у передмові до «Філософських досліджень» — праці, що сягнула великого впливу як на аналітичну філософію, так і на філософію постмодернізму.
У ній він спробував розвинути ідеї, викладені ним у «Логіко-філософському трактаті», і знову обрав об’єктом свого дослідження мову — повсякденну мову щоденного спілкування. Описуючи різні стратегії «мовної гри», якими ми всі, свідомо чи несвідомо, користуємося, намагаючись переконати співрозмовника у чомусь, вплинути на нього, досягти якоїсь мети або просто висловити свої думки і почуття, він аналізує цю гру і намагається зрозуміти її логіку. Але, пародоксальний у багатьох своїх твердженнях, Вітгенштейн і тут залишається вірним собі. Адже, якщо, за Вітгенштейном, критерій сенсу — завжди і тільки логіка, то який сенс мови, враховуючи, що більша частина того, що людина каже, в певній мірі суперечить законам логіки?
Философские исследования, Людвиг Витгенштейн, Эксклюзивная классика, Видавництво АСТ.
