Надзвичайно ошатна книга про митця-вояка має 472 сторінки кольорового друку. У ній вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.
Формат книги – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий, палітурка – тверда, кольорова.
В історію Михайло Гаврилко увійшов не тільки як митець, а і як організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР. Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. “Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшинї і не зневіреної у її велич”, – так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка. Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів України за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Він, уродженець Полтавщини, відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман. Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів. Ця книга є спробою втілити мрію Юрія Липи, який вважав, що широке полотно пригод М. Гаврилка “викликало би більше цікавості, як не один західноєвропейський динамічний роман”. Життя його завершилось трагічно – восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили його в топці локомотива. Спалили живим.
