У цьому томі «Homo sacer» Джорджо Агамбен підприємає амбіційну спробу проаналізувати подвійну генеалогію: онтології дійсності та етики обов’язку, так, як вони були розроблені в історії західної думки. Перша була піддана критиці Хайдеггером, друга — Шопенгауером і Ніцше; у своєму дослідженні Агамбен не лише опирається на їхні аргументи, але й прагне скоригувати та доповнити їх. Таким чином, він демонструє, що центральну роль у розвитку обох парадигм відіграє християнське богослужіння з його особливим розумінням дії та ефективності, а також поняття «обов’язку», яке увійшло в християнську богослужбову думку зі стоїцизму, розвиненого Цицероном. Завдяки таким передумовам онтологія та етика у кінцевому підсумку виявляються пов’язаними в єдиному колі, до якого тепер відповідає особливий суб’єкт, буквально приречений на ефективне здійснення дій, які не належать йому самому. Ця концепція та її наслідки, як показує Агамбен, активно впливають на сферу політики аж до сьогодення.
Opus Dei Археология службы, Джорджо Агамбен, Видавництво Институт Гайдара.
